Новини

Хто складає для вінничан інформаційне меню?

Всі Новини
Фінансова непрозорість, а подекуди й повна закритість. Такі невтішні висновки можна зробити після моніторингу вінницьких інформаційних сайтів та місцевих телеканалів. З усім тим, як показали результати чергового муніципального опитування, вінничани довіряють місцевим ЗМІ. А мали б задуматись. Адже рівень задоволеності містом не в останню чергу залежить від того, який – і головне, чий – інформаційний продукт споживають вінничани.

Для моніторингу взяли десять найпопулярніших вінницьких сайтів: Вінниця.Інфо, 20 хвилин, Вежа, Моя Вінниця, НаПарижі, 33 канал, Власно.Інфо, ВінБазар, ВінницяОк, Депо.Вінниця. А також дослідили сайти трьох місцевих телеканалів – UA:Вінниця, Вінниччина, Віта. Чому тільки три, а не п’ять, як у інших регіонах? Тому що понад них вінничанам дивитись немає що. «Структура телерадіопростору Вінниччини станом на грудень 2020 року має такий вигляд: ... 2 телемовники в ефірній цифровій мережі Т2, 1 телемовник у кабельних мережах», - такі цифри вказує й представник Нацради.
Із методологією можна ознайомитись на сайті ІМІ.

Чи хто знає, навіщо та кому це потрібно


Почнемо із новинних порталів. Численні рерайти повідомлень прес-служб із вкрапленням авторських матеріалів – така сумна картина більшості вінницьких сайтів. І тим більша інформаційна вартість таких власних публікацій. Щоправда, на окремих сайтах взагалі за цілий день у стрічці можна не знайти бодай одного не-передрука. Але мова зараз за прозорість.

Одразу вартувало б написати про конкретного аутсайдера з прозорості – сайт «Моя Вінниця». Ані авторів, ані лічильників, навіть жодних контактів віднайти неможливо. Просто партизанський портал якийсь. 

Одначе, на сайті досі ви можете «поспілкуватись» з міським головою. Окремо ви можете (гіпотетично) поставити запитання Володимиру Гройсману, а також Сергію Моргунову. Останній, до речі, діючий мер міста. Мабуть, партизанська редакція «Моєї Вінниці» знає щось більше, ніж аудиторія сайту.


Цікаво, що навіть у розділі, де можна замовити рекламу на сайті немає жодних контактів.

Між тим, сайт досі пов’язують із міською владою. Але підтвердити чи спростувати це неможливо, адже невідомо навіть до кого звернутись, аби підтвердити чи спростувати це твердження.

Ще один аутсайдер моніторингу – сайт «ВінницяОк». Раніше чи не кожен активний вінничанин знав, що сайт належить нардепу Олександр Домбровському. Але відтоді як політик пішов з ВРУ, сайт спочатку «здав» позиції, а зараз перетворився на суцільну оду партії ЄС. Тим не менш, за звичкою сайт читають. Проте, хто пише для сайту, хто редагує і навіть, як зв’язатись з редакцією – задачка не з легких. Принаймні, у публічному доступі на сайті нічого, крім номера телефону «Тетяни». 

Цікавий момент. Відтоді, як сайт змінив власника, з 2019 року, навіть копірайт залишився без змін, наче після 2019 сайт не функціонує:


На диво в аутсайдерах опинився і один із найпопулярніших місцевих ресурсів – сайт «Вінниця.Інфо». У усіх «атрибутів прозорості» на порталі – тільки електронна пошта. Це аж ніяк не додає довіри до ресурсу, та все-таки під час моніторингів контенту сайт показав один із найкращих результатів – джинси там не було.


Важко віднайти бодай якусь інформацію про редакцію і на ще одному популярному сайті, на «Вінницькому базарі». Щобільше, на сайті є один із небагатьох відкритих лічильників. Принаймні, є. Але він, халепа, російський:


Ще одним поціновувачем російських лічильників є сайт «найпопулярнішої та найтиражнішої» (як вони самі себе люблять називати) газети «33 канал». Забув додати – найпатріотичнішої. І під кожним патріотичним матеріалом, на кожній сторінці – рахівничка від російського сайту. А на додачу – жодної інформації про власника, редактора. Годі казати вже про статут чи фінансовий звіт. 


Сайт «НаПарижі» розмістив частково контакти, вказав головного редактора та опублікував щось подібне на редакційну політику. Принаймні, з цих слів можна зрозуміти, що цікавить редакцію сайту та як вона подає інформацію


Схожа ситуація із «ВінницяОк» спіткала і сайт «Власно.Інфо». Колись опозиційний до міської влади ресурс, який заради того, аби протиставити себе «непрозорим провладним» максимально «розкрився» зараз лише «їде накатом». Після того, як сайт придбав «тимошенківець» Олег Мейдич, дух опозиції майже зник.

Тим не менш, «Власно» - єдині з десяти, хто має на сайті український лічильник.


Сайт «Вежа» вказав і контакти, і власника, і назвав головного редактора. Щобільше, навіть щось подібне на редакційний статут можна знайти на сторінках сайту. Принаймні, як і у «НаПарижі», зрозуміло, про що пишуть журналісти і як. Аби цей розділ дещо розширити чи вказати лічильник – то і лідером прозорості могли стати.


Чи не найбільше про себе зазначила редакція сайту «20 хвилин». Але чомусь, хто власник ресурсу (попри очевидність цього для вінничан) знайти на сайті не вдалось. Сайт чи не єдиний у Вінниці має правила користування. Це, зрозуміло, через те, що «хвилини» першими у Вінниці запустили платний доступ до матеріалів. Наскільки успішно – інше питання. Керівники кажуть, що успішно. Але фінансової інформації на сайті немає – тому залишається вірити тільки заявам, а не «тільки перевіреним фактам».


І про переможця. Так, формально сайт «Депо.Вінниця» є найпрозорішим. Та по факту – нічого подібного. Інформація є про головний ресурс, столичний сайт. Дійсно, там все чітко. Але навіть те, хто ж у Вінниці керує сайтом без гака через Київ і не довідаєшся. Тому лідер у нас формальний, але зовсім не фактичний.

Дивимось, хто показує


На жаль, вінничанам на вибір дали три телеканали. Державний (по суті, хоч і не за формою) – UA:Вінниця, міський комунальний – «Віта» та «незалежний» - ТРК «Вінниччина».

Як і у випадку з «Депо», місцеве «Суспільне» стало лідером внаслідок «київської мами». Фактично, всі звіти та статути – на сайті столичного засновника. На місцевому сайті – лише інформація про місцеве керівництво та редакторів. Втім, і цього досить. Тим паче, що за маніпуляціями чи фейками журналісти телеканалу під час моніторингів не були помічені. І це вже досить потужний показник для регіону – без джинси із відкритим забралом.

Інша справа – комунальники. Міський телеканал «Віта» вказав і засновника, і директора (в принципі, цього вимагає Закон, а не моніторинги), але щоб знайти, хто ж головред – дуже потрібно постаратись. Щобільше, у розділі про «структуру підприємства» досі висить інформація про людей, які не працюють на телеканалі.

І що зовсім цікаво для комунального підприємства – не вдалось на сайті відшукати фінансову інформацію. Звичайно, це можна зробити, якщо почитати звіти керівництва на сесіях міськради чи переглянувши кошторис міста. Але це вже шлях далеко за межі сайту телеканалу.

Проте відносна відкритість не заважає «Віті» перемагати у рейтингах медійних джинсовиків. Знайти бодай щось у випусках новин на телеканалі, де б не прославляли мерію ич «стратегію Гройсмана» - надскладно. Втім, хто засновник – той і замовник.
Телеканал «Вінниччина» - єдині, хто вказав свою аудиторію – «загальна кількість покриття понад 1млн. 200 тис. населення». Отак неказисто і просто – все населення Вінницької області. Але інші чомусь і це не зробили.

Власне, «Вінниччина», попри свою непросту і навіть буремну історію – досі єдиний приватний телеканал на Вінниччині. Що є і тягарем і свободою. Оскільки, на відміну від державного та комунального телебачення, у редакції зарплати залежать від фінансового становища компанії це й зумовлює пошук «спецсюжетів» та висвітлення особливих тем під особливим кутом. І тут вартує побажати хоча б маркувати такі сюжети як рекламні, аби довіра «1млн. 200тис. населення» росла.

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області

Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.