Новини

«Липові» журналісти як загроза свободі слова

Всі Новини
Щороку у день журналіста держслужбовці всіх рівнів вітали медійників зі святом, казали чимало теплих слів і наголошували на важливості свободи слова як складової демократичності держави. Але з усім тим, на місцевому рівні і правоохоронці, і органи самоврядування тлумачать «статус журналіста» по-своєму, часто зовсім формально. За їхньою логікою носії «ксив», наприклад, від НСЖУ – це журналісти. А інші не підпадають під 171 чи 345-1.

А скільки цих «випадкових журналістів» у лавах профспілок – невідомо нікому.

Журналісти «заднім» числом


Пригадаємо 2017 рік. Тоді, якповідомляв ІМІ, чи не вперше у Вінниці винесли вирок за 345-1 ККУ. Вінницький міський суд призначив покарання у вигляді трьох років обмеження волі пасажиру авто “КІА Сerato”, який у травні 2016 року завдав ударів журналісту газети “RIA” Віталію Павловському. Згодом Вінницький міський суд звільнив винуватця від покарання.

В травні 2016 року Павловський, виконуючи редакційне завдання газети “RIA”, спостерігав за роботою патрульної поліції. Правоохоронці зупинили водія і Павловський розпочав фільмування, перед тим представившись журналістом. Пасажир зупиненого автомобіля напав на нього і завдав ударів по обличчю та в груди. І все б нічого в цій історії, але у Павловського на той момент не було журналістських матеріалів навіть на сайті «20 хвилин».

Зараз на сайті є дві сторінки Павловського як автора.Одна – як активіста, де опубліковані два десятки його блогів-дописів. Власне, як активіста його і підписали: «Громадській діяч, керівник громадської організації "Ревізія влади", заступник голови Громадської ради при Управлінні екології та природних ресурсів ОДА, член Громадської ради при ОДА».Інша сторінка, як журналіста, до початку 2021 року складалась із кількох рерайтів прес-служб. Та й ті, як виявилось, є, м'яко кажучи, несправжніми.

Наприклад, отновина, підписана журналістом Віталієм Павловським. А от на сайті, де архівуються сторінки, та самановина, але вже за авторством іншої журналістки:


Ось ще однановина, яка зараз підписана Віталієм Павловським. А ось – ця жновина з архіву, але підписана Ольгою Бобрусь. І ні, це не псевдонім, це різні люди.

Справу Віталія Павловського радо підхопили чимало видань. Зокрема, засловами секретаря НСЖУ, саме у цій справі вперше в Україні застосували статтю 345-1 ККУ при кваліфікації злочину проти журналіста. Цікаво, що потім вінницькі правоохоронці та суди не поспішали застосовувати статтю до справжніх журналістів, а не лише тих, хто мав посвідчення та «заднім числом» зроблені редакційне завдання та «портфель публікацій».
 

Вінницька НСЖУ як принтер ксив


Десять років очолює вінницьке відділення НСЖУВасиль Паламарчук. Цього року йому виповнилось 77. Звичайно, головний журналіст Вінниччини має чималий досвід, талант прозаїка, статус заслуженого та інше. Проте чи достатньо цього для дійсного активного захисту журналістів сьогодні? Принаймні, за останні роки про правозахисну діяльність вінницької НСЖУ не вдалося знайти бодай якихось матеріалів.

Серед вінницьких колишніх та нинішніх депутатів посвідчення члена НСЖУ має, наприклад, Геннадій Мазур. Це він відобразив навіть удекларації. Цього депутата, щоправда, пам’ятають переважно через йогоскандали як податківця. І звичайно, журналістських матеріалів пана Мазура майже неможливо відшукати – він не був і не є журналістом. І це питання до місцевого відділення НСЖУ – як Геннадій Мазур отримав посвідчення члена нацспілки?

Але ймовірніш інше – Мазур просто колекціонує «статуси». На сайті «Української конфедерації журналістів» (є й така) у розділі «Золотий фонд нації»знаходимо: «Геннадій Мазур. Політичний та громадський діяч. Помічник-консультант народного депутата України. Депутат Вінницької обласної ради. Заслужений економіст України. Кандидат економічних наук. Доцент кафедри економіки Уманського національного університету садівництва. Член Спілки юристів України. Член Національної спілки журналістів України. Нагороджений нагрудним знаком ДПА України «Почесний працівник ДПС України» (2010 р.), орденами УПЦ: Святого рівноапостольного князя Володимира Великого І, ІІ і ІІІ ступенів і преподобного Нестора Літописця І і ІІ ступенів». І ще забули про «масонство». Ні, без жартів. Пан Мазур – член масонського ордену святого Станіслава.


Або от депутат Якушинецької сільської ради Юрій Краківський. Він у декларації, як Геннадій Мазур, не вказав про належність до НСЖУ, проте не робить з цього секрету.


Зараз, звичайно, і сам пан Краківський не визнає свою належність до журналістської спільноти. А на момент видачі посвідчення члена НСЖУ, за його словами, він мав належність до одного видання. Хоча, віриться з трудом. Та знов-таки, питання до місцевої НСЖУ – чому люди, які публічно навіть заявляють про неналежність до журспільноти, досі мають неанульовані посвідчення?

Або от ще одна журналістка – Ганна Давиденко. Якщо просто відкритибіографію ректорки вінницького філіалу університету «Україна» та колишньої депутатки міськради, то фраза «член Національної спілки журналістів України з 2002 року» означає, що посвідчення пані Давиденко отримала у 19-річному віці. Щоправда, з того часу її журналістських публікацій знайти донедавна не вдавалось. Лише останнім часом Ганна Давиденко проявляє себе як журналістку – вона стала вести суспільно-політичну телепередачу на місцевому каналі разом із «українським актором, поетом-піснярем, телеведучим, сценаристом, режисером масових заходів» (так принаймнійдеться у Вікіпедії) Петром Магою.


І таких прикладів дуже багато, всіх не перерахувати. Але навіть ці випадки говорять про відсутність контролю за видачею та актуальністю посвідчень членів НСЖУ на Вінниччині. А інформацією про те, хто ж має «ксиву» журналіста, ділитись не поспішають. Хоча, і це логічно, аби така база була публічною – це вирішило б чимало питань.
 

НСЖУ і чудесні журналісти

 
Останнім часом регіональні відділення НСЖУ «мочать». Таке відчуття, що в них конкурс на «найнежурналісткішого» власника посвідчення члена спілки журналістів.

Зовсім свіже. Якповідомляв ІМІ, депутат Одеської міськради восьмого скликання від партії "Опозиційна платформа – За життя" (ОПЗЖ) Володимир Корнієнко отримав посвідчення журналіста від Національної спілки журналістів України. Новоспечений медійник хизувався цим у соцмережі і сказав, що журналістика – то стан душі: «"Журналіст – це стан душі!!! Вдячний друзям і однодумцям, які запросили стати членом великої родини журналістської спільноти! Вступаючи в СОЮЗ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ, буду і надалі боротися за правду, за свободу слова, за права наших громадян!!!"


Згодом керівництвоНСЖУ «порадило» одеським підлеглим скасувати рішення про прийняття Корнієнка до лав журналістів. Щобільше, «керівництво НСЖУ пропонує обласним організаціям утриматися від прийняття до НСЖУ осіб, які є чинними депутатами рад усіх рівнів, окрім сільської, до кінця виконання ними депутатських обов’язків». Та щось здається, це лише слова і заяви.

Як-отзаява НСЖУ про неприпустимість видачі посвідчення стороннім особам. Заявили, пригрозили – і замовкли. Хоча, своїх спілчан навіть не карають, про що говорити…

До речі, одеська спілка встигла уславитись і зовсім незадовго до випадку із Корнієнком. Одеська обласна організація Національної спілки журналістів України видала посвідчення членів спілки херсонським бізнесменам, політикам та навіть учаснику «російської весни».

Цезауважив представник ІМІ у Херсонській області Сергій Нікітенко. Так, серед посвідчень були ті, що виписані на: Віталія Гаврилова, херсонського бізнесмена, власника мережі пекарень; Дмитра Кірющенка, адвоката, якого у 2019 році затримували за статтею 255 ККУ;  Віктора Текутєва, ексміліцонера, одіозного проросійського активіста, учасника “російської весни”; Вероніку Солодовнікову, підприємицю; Сергія Дмитрієва, бізнесмена, члена виконкому Херсонської міської ради.


Керівник НСЖУ Сергій Томіленко теж пообіцяв розібратись – і все на цьому і закінчилось.

А ще раніше, у червні, НСЖУвручила Митрополиту Луцькому і Волинському Михаїлу посвідчення журналіста. Урочисте зарахування митрополита до лав НСЖУ відбулося під час молитви за журналістів у Свято-Троїцькому кафедральному соборі в четвер, 3 червня. Представники спілки журналістів вручили Михаїлу посвідчення і значок з номером 18 383. І цей сюр також залишився поза увагою столичного керівництва.

 Взагалі, в ситуаціях торгівлі фейковими посвідченнями журналіста юрист ІМІ Роман Головенкорадить боротися за допомогою статті 366 Кримінального кодексу України “Службове підроблення”. Можливо, має сенс скористатись цією порадою і стосовно НСЖУ?

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області


Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.