Новини

Відкритий портал у «совок» та імпотенція поліції: медіа-підсумки року на Вінниччині

Всі Новини
Другий рік ковідної ери у Вінниці продемонстрував просту істину для журналістів: ніхто не збирається захищати їхні права, поліція просто зливає справи, прокуратура це погоджує. А творча спілка, місцева СЖУ – радянське кубло, яке не здатне навіть чесно сказати, хто є членом цього «закритого клубу». Ну і на додачу, тенденція до скорочення інформаційних ресурсів набирає обертів – медійне поле поступово перетворюється у прес-службу «стратегії Гройсмана», якій належить вся повнота влади в регіоні.

Останні бої за «Вежу»


Восени минулого року на місцевих виборах тотальну перемогу і у Вінниці, і у області здобули представники «Української стратегії Гройсмана». Місцева партія у 2019 році на парламентських ганебно програла «Слузі народу», проте наступного року сповна на рівні регіону відігралась. Але та кількість ресурсів, зокрема й інформаційних, які задіяла «стратегія» після виборів, виявились непотрібними.

Наприкінці 2020 року видання, газета “Місто” припинила своє існування. Про це повідомила редакторка видання Ірина Жук у соцмережі. А сайтом газети опікується зовсім інший склад редакції. Точніше, сайт став черговим ретранслятором повідомлень міської влади. Хоча, сама Ірина Жук довго без роботи не залишалась – вона очолила прес-службу обласної ради.

А наприкінці лютого стало відомо, що й один з найпопулярніших сайтів Вінниччини "Вежа" також змінить очільника редакції. Про це повідомив на своїй сторінці у ФБ редактор ресурсу Андрій Качор. Та за ці місяці «Вежа» і Качор встигли кілька разів відчути на собі всю імпотенцію вінницької поліції.

До того у січні воєнізована охорона Укрзалізниці затримала журналістів “Вежі”, які вели відеознімання в межах історично-дослідницького проєкту про мікрорайон Тяжилів. Разом з тоді ще редактором ресурсу Андрієм Качором затримали ще журналістів Миколу Геркалюка та Марину Сербінович. Охоронці залізниці затримали медійників і не відпускали. “Приїхала патрульна поліція, сказала, що нічого незаконного ми не робимо, і поїхала. Але охорона сказала, що, може, ми терористи, і спершу мала намір викликати СБУ, а тепер викликала слідчо-оперативну групу. Ось чекаємо під наглядом охорони”, – розповів Андрій Качор.

Медіа-юрист Інституту масової інформації Алі Сафаров повідомив, що воєнізована охорона УЗ справді не мала права затримувати журналістів і це є підставою для відкриття кримінального провадження за ст. 171 Кримінального кодексу України ("Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста").

Згодом наприкінці лютого приватні охоронці зламали журналістові Андрію Качору палець на правій руці, коли він намагався зафіксувати порушення карантинних вимог під час дискотеки в одному із закладів. На нього напали після того, як редактор «Вежі» під час спроби потрапити на дискотеку  показав не паспорт, як вимагали організатори, а журналістське посвідчення. “У мене паспорта не було, було лише журналістське посвідчення. Я показав його, і це на організаторів вечірки справило просто неймовірно сильне враження. На мене відразу напали четверо чи п’ятеро охоронців, вони намагалися вигнати мене з цього приміщення, я в цей момент намагався зателефонувати в поліцію, щоб розібратися з цим трешем. У процесі цієї сутички мені поламали палець, зламали дуже сильно. Потрібно робити операцію. Є загроза втрати функції мізинця”, – розповів Андрій. А поліцейські, яких викликали, не поспішали приїжджати на численні виклики, а з’явилися лише після дзвінка на гарячу урядову лінію та сказали, що в них “немає повноважень”, щоб протистояти охоронцям.

У коментарі ІМІ Андрій Качор сказав, що він намагався потрапити на захід як громадянин, щоб зафіксувати порушення карантинних обмежень, і не мав наміру готувати журналістський матеріал: “Насправді я не акцентував увагу поліції на тому, що я журналіст і виконував там журналістську роботу, мені було цікаво, як вони відреагують просто на повідомлення громадянина. Я не мав наміру готувати це як журналістський матеріал, просто здивувався, коли побачив, що вони насправді влаштували, і вирішив купити квиток і зайти. І, якби в мене був інший документ, крім посвідчення, показав би його. Бо розумів, що це може бути сприйняте як спекуляція. Далі вже події розвивалися якимось радикальним чином, тому знову ж таки мусив показувати поліції посвідчення, бо іншого документа при собі не було”.

Сьогодні, після того, як Андрій Качор залишив видання як головред, «Вежа» - ресурс відносно кволий і наступний рік може стати вирішальним для сайту.

Мовчання поліціят


У квітні на журналіста телеканалу "2+2" Володимира Тимофійчука напав головний державний ревізор-інспектор відділу Управління податкового аудиту у Вінницькій області Євген Кушнір. Унаслідок журналіст дістав тілесні ушкодження та пошкодив робочу техніку. Оскільки нападник працює у податковій, то справу вінницька поліція залюбки передала іншому відомству. Державне бюро розслідувань за цим фактом відкрило кримінальне провадження з попередньою кваліфікацією "перешкоджання законній професійній діяльності журналістів" (ч. 1 ст. 171 КК України).

Та й ДБР у своїй роботі наслідує поліцію. Неквапливо розжовує провадження і чекає строків, щоб закрити.

Натомість поліція Вінницького району, а саме слідчий Ярослав Топчій дивує своєю реактивністю. Мова йде про недопуск журналіста Булгакова на сесію сільради в Якушинцях. За півтора року, що він веде провадження по 171 ККУ, Топчій вже кілька разів виносив постанову про закриття. При цьому не проводячи жодної слідчої дії. Йому вже й прокуратура двічі казала, що він неправий, і суддя Сергій Клапоущак в тексті рішення писав, що потрібно зробити. Але Топчію байдуже – він мовчить місяцями, а потім закриває провадження. І це при тому, що під час особистої зустрічі наприкінці вересня начальник поліції Вінниччини Іван Іщенко пообіцяв усебічне та об’єктивне розслідування провадження. До того, одразу після події, ще у 2020 році, Іван Іщенко в коментарях у соцмережі теж обіцяв узяти справу під особистий контроль. Але попри обіцянки очільника обласної поліції, слідчий Топчій топче закони як забажає.

Вересневе рішення судді Клапоущака цікаве ще й іншим. Слідчий Топчій почав доводити, що потерпілий  – не журналіст. Але суддя Сергій Клапоущак у своїй ухвалі все ж роз’яснив слідчому та його колегам на майбутнє, що є ЗМІ та хто є журналістом: "Термін "засіб масової інформації" є ширшим, ніж термін "друкований засіб масової інформації", тому їх не можна розглядати як тотожні, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин норми Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Отже, інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. При цьому інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації і є засобом масової інформації. Згідно з чч. 1–2 ст. 1 Закону України "Про інформаційні агентства", інформаційними агентствами, згідно з цим законом, є зареєстровані як юридичні особи суб’єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг. Він на момент вчинення йому перешкод та на даний момент, відповідно до договорів про співпрацю, здійснює свою професійну діяльність як журналіст. Більш того, співпрацює як автор із багатьма виданнями".

З моменту як суддя скасував недолугу постанову Топчія пройшло кілька місяців. Звичайно, слідчий Топчій нічого не зробив із вказаних суддею дій. І просто чекає часу, коли знов закриє провадження.

Національна спілка (радянських) журналістів


Наприкінці серпня вінницька поліція відкрила провадження стосовно місцевого осередку Спілки журналістів щодо «службового підроблення», фактично, за те, що посвідчення журналіста видають людям, які до журналістики мають такий стосунок, як Шостий Президент до гри на роялі. У блозі під назвою «ЛИПОВІ» ЖУРНАЛІСТИ ЯК ЗАГРОЗА СВОБОДІ СЛОВА» йшлося виключно про те, що кількість «випадкових журналістів» у лавах НСЖУ та інших подібних організацій невідома нікому.

Щоб спробувати вияснити, хто ж ці півтисячі журналістів на Вінниччині, поліція відкрила провадження. Лише наприкінці листопада слідчий суддя Юрій Ковбаса погодив, щоб правоохоронці могли зробити копію цього таємного списку вінницьких журналістів, а також документів, на основі яких багатьом достойникам видали посвідчення.

Що почалось – важко передати. 77-річний очільник спілки журналістів Вінниччини Василь Паламарчук в одну мить згадав все, чому його вчили у партійних школах та «вінницькому міськкомі Компартії України», швидко забув патріотичну риторику, до якої призвичаївся за роки Незалежності – і почав кричати за утиски свободи слова, за сталінські репресії та про те, що з авторами таких матеріалів, де не хвалять НСЖУ потрібно «розібратись». Загалом, ухвали не читав, але засуджує. І списки, звичайно, відмовився надати.

Згодом до нього приєднався хор на чолі із Сергієм Томіленком. «Протестуємо», «не дамо», «утиски» та інші “массолітівські” лейтмотиви заново зазвучали у риториці вже забутої усіма спілки. Згодом спілчани побігли по владних кабінетах із дзвоником в руках та «абирвалгом» на вустах. Такі мантри подіяли перш за все на керівництво поліції, яке і так уславилось “обличчям” заступника міністра. Тож, головполіціянт Вінниччини Іван Іщенко наказав якнайшвидше закрити провадження. У питанні закриття проваджень Іщенко – знаний спеціаліст ще з часів роботи у поліції Одещини. І вже 23 грудня, без будь-яких нових слідчих дій, без допитів провадження стосовно НСЖУ закрили.

Маленький лайфхак на 2022 рік. Схоже, коли полковник Іщенко бачить серед фігурантів провадження слово «журналіст», його рука автоматично тягнеться до кнопки «закрити». Подивимось…

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області

Блог підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House. Зміст блогу є відповідальністю ГО "Інститут масової інформації" та його автора й необов'язково відбиває позицію Freedom House.