Новини

Вінницькі студенти-журналісти та свобода слова

Всі Новини
Півтора десятка років знадобилось студентам-журналістам Вінницького педуніверситету, щоб заговорити про свободу слова, про свої права. Але коли вже заговорили – то голосно. Тим паче коли викладачі, а вже й завідувачі кафедр, за словами студентів, дозволяють собі сексистські та принизливі висловлювання.

Проблеми викладачів та студентів – одвічні. Є виші, в яких конфлікти виносяться, а є ті, в яких все тоне в них самих. Вінницький педагогічний університет відносився саме до другого типу. Донедавна. І хвиля студентського кіпішу почалась із майбутніх журналістів – тих, хто вже за своєю спеціальністю має критично ставитись до влади.


Співпраця з Росією? На вихід


У березні в чаті для студентів з'явилось оголошення від завідувачки кафедри журналістики та зв'язків із громадськістю Вінницького педагогічного університету Уляни Лешко. Вона запропонувала студентам взяти участь у конкурсі інфографіки й пообіцяла поставити високі бали з кількох дисциплін. Але було одне «але»: у конкурсі брали участь два іноземних виші, пов'язані з країною-агресором: Уральський юридичний університет МВС Росії та Могилевський інститут МВС Республіки Білорусь.




Положення про конкурс інфографіки із зазначенням вишів та підписами керівників кафедр

До того ж у соцмережах поширили «мотиваційний лист» Уляни Лешко до студентів, в якому вона обіцяла тим, хто «виконає достойну роботу», «закрити будь-яку дисципліну автоматично високим балом» (очевидно, мається на увазі екзамен чи залік). «…Конкурс міжнародний (Білорусь), я в журі, треба достойно представити кафедру!», – написала завкафедрою.

Повідомлення у вайбер-чаті студентів-журналістів від колишньої завідувачки кафедрою

Згодом на фейсбук-сторінці «Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського», навіть, не на офіційному сайті вишу, розмістили допис, в якому йшлося про «перевищення повноважень» і про те, що Уляна Лешко «з власної ініціативи, діючи поза межами своїх посадових обов’язків, погодилася на участь у журі конкурсу білоруського навчального закладу, не з’ясувавши, що там будуть брати участь представники країни-агресора», а також що «Лешко У.О. не вивчила документи цього конкурсу (положення), не з’ясувала інформації щодо інших учасників».

«22 березня 2021 року цей факт було виявлено у соціальних мережах і керівництво університету його зафіксувало. 23 березня 2021 року в університеті створено комісію, яка вивчила ситуацію, що склалася. Лешко У.О. написала пояснення про свої дії, було вивчено її переписку зі студентами та виявлено факт перевищення нею своїх посадових обов’язків. Керівництво університету зобов’язало Лешко У.О. офіційно відмовитись від участі в журі конкурсу, відсторонило її від обов’язків завідувача, на що Лешко У.О. емоційно відповіла заявою про звільнення», - написали у ФБ від імені університету. Всім подякували за патріотизм, керівництво ще раз голосно продекламувало, що теж є патріотами і що «конкурс наукової інфографіки, організатором якого є заклад республіки Білорусь, ще тільки запланований на квітень, але відбуватиметься БЕЗ участі викладачів і студентів Педуніверситету! Про що свідчить офіційне Положення про конкурс, яке додаємо нижче».

Що цікаво, зовсім незадовго до скандалу, в ефірі вінницького комунального радіомовника Уляна Лешко чимало розповідала про своє бачення сучасної журналістики. Авжеж, адже керівник радіостанції – теж викладач на кафедрі журналістики педагогічного вузу. При тому, що сфера наукових інтересів на той час завідувачки кафедри - специфіка функціонування дитячих періодичних видань; християнська проблематика засобів масової інформації; видавнича справа та редагування; спеціалізовані періодичні видання (історія та сучасність).

https://www.facebook.com/watch/live/?v=198913764585865&ref=watch_permalink&t=1

Тож, Уляна Лешко звільнилась – і кафедру очолив доцент Володимир Каленич, мовознавець, який хоч і є членом нацспілки журналістів, безпосередньо у журналістиці має досить незначний досвід.

«Тримати свободу слова при собі»?


Ще у 2017 році на адресу двох колишніх і нинішнього завкафів можна булопрочитати лише слова ошатної совітської подяки: «Коли вперше виконувала завдання редакції «Педагог», відчувала себе справжнім журналістом. Моїм натхненником, опорою і другим татом став куратор групи, доц. Віталій Олександрович Гандзюк. Ця людина завжди підштовхувала до нових цілей, мала на меті відкрити в мені щось нове, а я з радістю слухала і виконувала настанови. Розуміла, що саме Віталій Олександрович виведе на професійну журналістську стежину. Також прищеплювали любов до журналістики доценти Володимир Миколайович Каленич та Уляна Орестівна Лешко. Саме вони відкрили для мене багатоманітний світ мас-медіа. Це люди, якими захоплююсь. Вони – моя мотивація у цікавій журналістській сфері».

Але цьогоріч випускники-журналісти чи не вперше серед вінницьких вузів висловили своє ставлення до навчання. І зробили це, вдягнувши футболки із цитатами нинішнього завідувача кафедрою, а також «виливши душу» у соцмережах.

Анна Власюк: «Тут можуть назвати студентку принизливим «дарагая», а звертання на «ти» перетвориться на буденну справу для викладача вищого навчального закладу.

Тут можуть НЕ відпустити з пари на похорон бабусі зі словами: «Ну я ж її не воскрешу!».

Або ж охрестити твою групу «болотом» через чиїсь невиправдані очікування.

Тут можуть НЕ дозволити проходити практику в прес-службі церкви. Очевидно розраховуючи на те, що студенти забули, як 1 вересня їх благословляли на плідне навчання запрошені священнослужителі.

Тут можуть змусити йти на олімпіаду аргументом: «Ну ти ж краща з гірших!» [сумнівний комплімент, згодні?].

А після відмови від участі довести до депресії, панічних атак та непоборного бажання забрати документи.

Тут можуть щосили жбурнути твоїм дипломом, тому що не подякувала кафедрі. Хоча науковим керівником був викладач із іншого університету [парадокс, еге ж?]. 

Тут студент(-ка) винен(-на) у всьому. ЗАВЖДИ. Та певно, найбільше - в тому, що має позицію.

Ні, це не рецензія до чергової горор-драми про особливості освіти десь у російській глибинці.

Це всього лише реалії Кафедра журналістики, реклами та PR Вінницького педуніверситету. Егеж, саме тієї, що сьогодні пробила моральне дно.

І не було б так прикро, якби «тримати власну свободу слова при собі» в 2021 році не наказували майбутнім ЖУРНАЛІСТАМ. Цікаво, що на це сказали б Георгій Ґонґадзе чи Вадим Комаров.

Попри згадані прикрощі кафедра журналістики, реклами та PR має й позитивних героїв, для котрих їхня робота вартує значно більшого, ніж помісячна зарплатня. Тих, котрі сприймають студента(-ку) як рівного(-ну) собі [і ажніяк не об'єкт для самоствердження] та завжди зберігають неупередженість. Сергій Гальчак, Петро Слотюк, Таня Байлема та Вадим Мазурик. Просто дякую за те, що Ви робите».

Джерело фото - https://www.facebook.com/photo/?fbid=919708421944960&set=pcb.919716078610861

Тетяна Олійник: «Нас просили не робити шуму після випускного, тому ми його зробили прямо на ньому.

Тому що НЕ нормально, коли абітурієнтів ще до вступу лякають прізвищем «Каленич»

НЕ нормально, що студентки вибігають у сльозах після пар цього самого викладача, а далі - біжать або з університету, або на заочку

НЕ нормально, коли я після одного з нервових іспитів іду до кардіолога і дізнаюся, що донервувалася до проблем із серцем

НЕ нормально казати переможцям олімпіад, що вони тут «кращі з гірших» і забороняти казати студентам «я не знаю»

НЕ нормально, доводити до нервових зривів, а потім казати, що ці емоції тут нікому не потрібні

НЕ нормально казати, що свободу слова варто тримати при собі

НЕ нормально на парах з іншими студентами обговорювати наші скріншоти з соцмереж, де ми невдоволені тим, що не дозволили проходити практику там, де хотілося.

Тим паче НЕ нормально, коли ця людина стає завкафедри журналістики - кафедри, яка передусім має стояти на принципах толерантності та об‘єктивного ставлення

Ми сьогодні виступали не ПРОТИ університету. Ми виступали ЗА те, щоб з нього й надалі випускалися фахові журналісти, які б розвивали вінницькі та українські медіа.

Ми ЗА якісну освіту для журналістів у ВДПУ, бо як сказали на урочистостях «нам ще творити майбутнє»

І ми ЗА те, щоб кафедру очолила людина, яка має такі ж переконання

Сьогодні ми вже почули фідбек від різних людей зі схожими історіями в універах ледь не всієї країни. Це значить, що таких «каленичів» вистачає

Саме тому #students_thoughts_matter»

Джерело фото - https://www.facebook.com/photo/?fbid=2588232211473761&set=pcb.2588232484807067

Тетяна Мостовик: «Багато думок і вражень залишилось після 4 років у стінах цього університету, негативних у тому числі. У кожній бочці меду є добряча ложка дьогтю. Одне діло, коли ти просто її намагаєшся не помічати, а інше - коли вона відверто заважає і ти починаєш думати, що вже й меду тобі ніякого не хочеться...

І все в університеті ніби для студентів: і скринька довіри є, і до ректора прийди коли там забажаєш..

Та ніби й журналістику вивчали, але говорити чомусь не можна було, особливо про те, що не подобається.. Чому не можна? Елементарно - тобі про це потім мінімум тричі згадають.

А якщо ще й мав нагоду працювати на кафедрі, а потім вирішив звільнитися, то думай тепер, як маєш державні екзамени здавати. Бо ж сказано:"Чекай-чекай, в червні згадаю..!".
Парадокс у тому, що свободу слова нібито ніхто не відміняв, але ти тупо не можеш сказати ректору чи декану про конфлікти, не можеш сказати про те, коли тобі відкрито говорять, що журналіста з тебе не буде, коли шантажують і виставляють свої ціни за екзамен. Коли, з рештою, йдуть на той екзамен із завчасно заготовленими балами і як би ти не відповідав - більше не буде. А як же основа всіх основ журналістики - об'єктивність і неупереджене ставлення, чи вже охрана отмєна?

Парадокс у тому, що людина, викладаючи журналістську етику, власною поведінкою показує приклад, як не треба робити з погляду етики..

Парадокс у тому, що студенти бояться й не хочуть йти на пару і кажуть:"Бліінн, знову він.."
Чому людина, яка покликана мотивувати, надихати на підкорення нових вершин просто рубає твою мотивацію під самінький корінь.. Чому викладач просто постійно приходить на роботу з поганим настроєм і таким виразом обличчя, ніби ти йому щось винен..Чому постійно тебе має переслідувати відчуття отої невдячності і ти дійсно, часом, шукаєш проблему в собі..

Скажу так, коли людина роками мріє про певну посаду, а коли ще й пізніше її отримує - манії величі просто нема меж. Як сказала б моя мама: "роздайся море - жаба лізе"...
Звідки взагалі береться ота довгоочікувана вдячність? Чому одним хочеться дякувати щодня, а іншим навіть під тиском не можеш цього зробити.. Чому одні люди називають тебе "колегою", будучи ледь не втричі старшими, а інший не має звички говорити до студентів на "ви", як це прийнято робити у вищому навчальному закладі...

З приводу вдячності моя думка наступна й незмінна вже багато років - чим більше людина б'є себе в груди і вимагає всіляких подяк, тим менше вона їх заслуговує й отримує в результаті..Такі реалії життя..».

Джерело фото - https://www.facebook.com/photo/?fbid=1622511898139725&set=pcb.1622511981473050


Для видання “Кий-інфо” Володимир Каленич прокоментував подію так: “Дивна ситуація, я завжди відкритий до діалогу і будь-яке не порозуміння можна було б вирішити на рівні кафедри. Я готовий захищати свою гідність та репутацію навіть у судді. Поки припускаю, що це діло рук недоброзичливців або ж конкурентів. Знаєте, я працюю в університеті вже 15 років і жодного разу такого не було, намагаюсь з усіма лагодити по дружньому. Не варто забувати: ми випустили не просто журналістів, а й піарників, схоже ми їх навчили піару на всі 100%“.

На запитання, чи говорив подібні фрази Володимир Каленич студентам, представники ІМІ досі чекають відповідь від викладача.

Депутат Вінницької облради Євгеній Шаповалов надіслав ректорці вишу Наталії Лазоренко звернення із пропозицією оперативно провести службове розслідування щодо поведінки керівника кафедри журналістики, реклами та PR Вінницького педуніверситету. “Ситуація коли за роки навчання молодих людей доводять до нервових зривів, депресії та панічних атак регулярними образами честі та гідності є обурливою та ненормальною. Якщо факти відповідних зловживань будуть підтвердженими, ця людина має бути звільненою із посади, а кар’єра викладача має бути завершеною назавжди. Дякую сміливості випускників, що не побоялися зробити це. За свої права потрібно боротися. Чекаю дій та відповіді у десятиденний строк відповідно до Закону”, - написав депутат.


Та схоже, офіційна реакція університету на скандал, як і зазвичай, буде черговою спробою «приборкати хвилі» і зробити тишу. Та хочеться сподіватись, що стіна, яка затуляла свободу слова хоча б на одній кафедрі дала тріщину.

Здається, СРСР розвалився 30 років назад, але іноді складається враження, що є місця, де його дух законсервовано. Джерело фото - http://vspu.edu.ua/index.php?event=1282

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області

Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.